?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Віктор Грабовський Previous Previous Next Next
Книга спогадів мого батька Никанора Грабовського - Споглядання дерева
світогляд
hrab
hrab
Книга спогадів мого батька Никанора Грабовського
                               Никанор Грабовський
"Зошити з червоної пітьми"
         

Грабовський Н. Зошити з червоної пітьми: приват. записи 1980-1982 років / Никанор Григорович Грабовський;
[упоряд. В. Грабовський ; післямова: О. Грабовський, С. Грабовський]. – К.: ВЦ "Просвіта" , 2010. – 447 с.: 12 с. фотоіл.


Автор – сільський учитель Никанор Григорович Грабовський (1905-1982), "серцем" писав про долю свого роду, зокрема про пережиті репресії. Учитель довгі страшні роки терпів разом з усім народом нечувані злигодні та страждання. Терпів, аби наприкінці днів своїх сказати, нарешті, правду.

-------------------------------------

ПРО ДУШЕВНУ СПОВІДЬ СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ

                           (від редактора)

Чому з таким запізненням приходить до читача те, що могло з’явитися друком ще років 17-18 тому, коли вже були зняті всі заборони й обмеження? – запитаєте Ви, шановний друже. Тільки через те, що сільський учитель Никанор Григорович Грабовський, який одійшов у засвіти восени 1982 року, не списував ці свої зошити задля їхнього оприлюднення. До того ж йому абсолютно чужа була показушна маніфестація власних почувань і уподобань. Він їх ніколи й нікому не нав’язував, послуговуючись учительською логікою здорового глузду й переконаннями гуманіста. Коли ж ось у 70-річчя підлого розв’язання Другої світової війни раптом усвідомлюєш той кричущий факт, що блюзнірські антиукраїнські затято шовіністичні заклики й гасла, які лунали двадцять років тому, сьогодні лунають ще завзятіше й закличніше, мусиш якось реагувати. Відомо, звичайно, що історія ще нікого не навчила. Та коли йдеться бодай про народи, що увірували в Господа свого Христа, то щось таки має залишитись у тих душах від Господа?!

На жаль, дехто хоче переконати світ, що тільки українці –єдині! – й винуваті в усіх світових бідах. Бо даємо змогу різним народам спокійно жити й розвиватися на цій, Богом нам даній, землі. Ніби й не ми її господарі, ніби й не було тих багатомільйонних кілька вікових безневинних жертв і нелюдських страждань, яких зазнав на диво терплячий наш народ на шляхах до свого соціального й національного визволення. А через те й кажеш небіжчикові, молячися за його збідовану душу: "Вибач, дорогий татку, але твоя правда мусить іти між люди. Адже ти так не хотів, аби горе, якого зазнав український народ, упало на нього знову. Хай береже нас Господь".

Брехня в ім’я торжества ідеї чи в ім’я паразитування на ній задля власної вигоди – характерні риси тодішнього суспільства. Саме їх особливо ненавидів Никанор Грабовський, вважаючи одними з найбільших смертних гріхів. І коли вчитель говорить про жахіття голодомору чи безчинства каральних органів, що коїлися з вини партійних функціонерів, то йому йдеться лише про те, що боліло людям та нещадно терзало вразливе на біду серце. Адже його родині, як і всьому народові, довелося страждати не тільки від горя, що спостигло внаслідок більшовицького перевороту по буржуазній революції 1917 року, а й від передчуття майбутніх бід. Адже страждали не тільки живі – страждали й ті, котрі ще мали тільки появитися на світ. Адже в народу, як і в автора цих записів, одбирали все – навіть надію, тобто позбавляли того, що було головним духовним харчем для кожної сім’ї за войовничого безбожництва сатани, що замірився володарювати світом.

Розповідаючи про себе і свою родину, наш автор неодноразово повторює, що пише задля того, аби згаяти час, бо недуга й старість позбавляють його активнішого суспільного життя. Проте головна рушійна сила, що рухала ним, полягала в щирій синівській любові – до матері, батька, братів і сестер, України. До речі, зверніть увагу й на численні повтори основних ситуацій життєпису – з новими нюансами і характеристиками. Ви не повірите, шановний друже, проте подібні повтори – характерна стилістична риса ще творів шумерської літератури, де таким чином зосереджують увагу на тому, що саме один персонаж повідав другому, як саме він це сказав і таке інше. До того ж, як Ви знаєте, тоді писалося на глиняних табличках, але – й натяку на економію матеріалу. Отже, ці повтори були дуже важливими, можливо, навіть виконували певну композиційну функцію чи були своєрідним художнім прийомом? Єдине, що можемо сказати з приводу цього феномену: батько ніколи не цікавився старожитностями Межиріччя.

Пізнавальні й цікаві також авторські політичні сновидіння, що стосуються початку Другої світової війни та головних її персонажів… Але не слід, мабуть, усім цим та й іншим фактам "приватних записів" Никанора Грабовського шукати документальних потверджень. Як і всі ми, старий учитель теж міг помилятися. Єдине тільки чого він дозволити собі не міг, це злукавити перед лицем кончини. Саме тому, слідом за Монтенем, учитель Грабовський із повним правом міг сказати: "…Призначення цієї книги – принести своєрідне задоволення моїй рідні та ближнім: утративши мене (а це станеться в близькому майбутньому), вони зможуть розшукати в ній деякі сліди мого характеру та моїх думок і завдяки цьому відновити й оживити те уявлення, що склалося у них про мене… Але волію, щоб усі бачили мене в простому, природному, навіть суто буденному вигляді, невимушеному та безпосередньому, бо змальовую ж не когось там, а тільки себе самого…".

Ми, на жаль, так ніколи й не дізнаємось, якою саме бачив Никанор Григорович свою автобіографію – вона завершується недописаним реченням. Зате ми добре знаємо, що в останні дні свого страдницького життя (таким воно було в усього його героїчного покоління) сільський учитель виявив себе справді мужнім чоловіком, незважаючи на те, що рак шлунку – ця недуга вкоротила йому віку – завдає неймовірних, особливо болісних страждань. А такий факт, на переконання того ж Монтеня, свідчить про те, що душа у небіжчика була чиста: "Наші прекрасні філософські розмисли в більшості випадків не більше, ніж завчений урок, і різні житейські неприємності найчастіше, не зачіпаючи за живе, дають нам змогу зберігати на своєму обличчі щонайповніший спокій. Але в цьому останньому герці зі смертю не має і найменшого місця прикиданню: доводиться говорити начистоту й показати нарешті, що за страва у твоїй чаші…".

Батько з честю пройшов цей нелегкий шлях. Йому не довелося міняти задля своєї останньої сповіді ані громадянських переконань, ані світогляду – себто личини. Царство Тобі Небесне, простий учителю, що жив заради дітей.

                                                                                         Віктор ГРАБОВСЬКИЙ

P.S.
Особливої уваги заслуговує Післямова – слово племінника Никанора Григоровича й сина замордованого енкаведистами Феодосія Грабовського Олександра, що подається вже його сином і онуком автора Сергієм Грабовським. "Анатомія злочинного вироку" називається стаття. Та за нею – анатомія нашого минулого, яке недарма називаємо "червоною пітьмою".

Tags: , , , , , , , , , , ,

Прокоментувати