?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Віктор Грабовський Previous Previous Next Next
Українська мета - Споглядання дерева
світогляд
hrab
hrab
Українська мета

„Літературна Україна”  № 27(5215), 19.07.2007р.
   Віктор Грабовський

УКРАЇНСЬКА МЕТА


       Її щонайвичерпніше висловив Тарас Шевченко: „В своїй хаті – своя правда, і сила, і воля”. Висловив, аби повною мірою донести народові націєтворчу засаду Григорія Сковороди: „Суспільство – в любові, любов – у Бозі, Бог – у суспільстві. Ось і кільце вічності”. Здавалося б, так усе просто! А народ як блукав, так і блукає в лабіринті рабського копіювання чужої погибелі: „око за око – зуб за зуб”.     

       Усесвітня боротьба за „людину духовну”, заповідана Спасителем, точиться надто кривавими шляхами... Аналізуючи її перебіг ще 130 років тому, Іван Франко зауважив стосовно історії французького лібералізму за Наполеона ІІІ, що це „історія страшного спідлення, котре гідно закінчилося пруською війною і кривавою різнею Паризької Комуни”. Немов передбачаючи майбутнє, Франко наголошує: „І що ж бачимо з тої майже столітньої історії лібералізму у Франції? Бачимо ось що: народ... у своїх кривавих революціях ставить державі і всій людності великі, святі проблеми та завдання: свободу, рівність, добробут, братерство, працю, - народ ллє кров за такі високі засади на барикадах і по всіх кінцях світу, народ поборює і валить в порох елементи реакційні, шляхту, привілеї... і, скінчивши таку велетну працю, немов утомиться і здає своє велике діло у руки своїх провідників, освічених, інтелігентних лібералів, тих, що у війні не лляли кров, а радили, кричали і гуляли. Ось вони й починають вести його по-своєму, – але куди їм, карликам-самолюбам, справитися з роботою велета!” Спекулюючи на споконвічних прагненнях народу, підкреслює Франко, „провідники” нівелюють мету: „...починають різати її на кусні, приміряти на себе, до власних вигод, а далі й повертати на неволення того самого народу, що їх у хвилю слабості поставив над собою”.

        Як виявилося, особливо легко завести на манівці народ уярмлений, позбавлений права творити й пізнавати себе на власній державотворчій ниві. Адже тільки у системі національних етичних, естетичних і лексичних координат, як засвідчили Вернадський, Потебня, Ушинський тощо, індивідуальність набуває певних морально-етнічних ознак, які вирізняють її у вселюдському океані. Тільки в цих координатах спроможна вона й реалізувати відповідний своїй природі спосіб життя, себто – стати щасливою.

        Великий Тарас гранично чітко сфокусував саму триєдину суть життя у „своїй хаті”: духовна законність республіканських громадянських засад – „своя правда”, консолідованість економічної діяльності, заснованої на „братолюбії” – „і сила”, політична цілеспрямованість урядових структур – „і воля”. Саме на цих засадах засновував Сковорода ідею „горньої республіки”, переносячи центр державотворчої рівноваги зі сфери споживання на сферу свідомої продуктивної діяльності, що ґрунтувалася б на „сродній праці”: „Нічого понад міру”, „Живу не для того, щоб їсти, а їм, щоби жити”, „Прийми, найдорожчий, разом із тілом дух Христа і тоді ти з Господом будеш одним Духом”.

        Так любомудр уособив не тільки волелюбний дух українського народу, а й ідею його духовної єдності. Знаємо ж бо, що істиною людиною в людині Сковорода вважав духовного володаря нашого тіла, „Дух, що тіло рве до бою” – уточнював Іван Франко. За що той бій? – „...за поступ, щастя й волю”. Не гоже сміятися зі Святого Духа, гріх то надто тяжкий... Українська душа – со-вість – надійно поєднана з Господом вогненним духом святих народних пророків. Цілковита реальність і Дух народу, котрий консолідує свідомість нації, щойно нація усвідомить неподільну єдність означених психосубстанцій. Лишень за такої умови вона здатна міцніти й розвиватися, наближаючись до свого ідеалу. Адже сила духу спроможна освячувати народ, саму ідею його духовної єдності. Ця святість – у духовному подвижництві, у суто духовній творчості народу.

        Здавалося б, минуле століття поставило хрест на всіх намаганнях українців гармонізувати цей світ – сили хаосу й справді були непереможними... Та навіть за цих катастрофічних умов Господь послав планеті українця Сергія Подолинського, котрий не тільки розвінчав нелюдську суть марксизму – вказав ідеальний шлях розвитку цивілізації, приреченої на деградацію. За Подолинським, аби не виродитися в космічного паразита, людство покликане своєю діяльністю синтезувати сонячну енергію, як то вдавалося знищеній ентропією хліборобській цивілізації українців. Економісти всього світу погоджуються з тим, що для інтенсифікації виробництва потрібно виробляти більше, ніж споживається на “звичайне репродукування”. Цей надлишок у натуральному вираженні постає додатковим продуктом, а в грошовому – прибутком. Але ж і додатковий продукт, і прибуток – це надлишок над системою звичайного репродукування! Саме тому Подолинський охарактеризував його як надлишок над “уявним коефіцієнтом у сто відсотків”. А от висновку, що таким процесом, який характеризується понадстовідсотковим коефіцієнтом корисної дії, є людська праця, світова економічна думка не здатна збагнути й донині. Хоча з давніх давен існують вітрильники, вітрові та водяні млини – людина керує видимими й невидимими потоками енергії, перебуваючи в епіцентрі таких енергій, зокрема – сонячного світла. Сонячна природа додаткової вартості й лягла в основу цієї теорії.

        У фундаментальних працях „Енергія прогресу”, „Економічні монологи”, „Шлях до хаосу” тощо в’язень сумління, керівник Української Гельсінської Групи письменник і філософ Микола Руденко значно розвинув і потвердив окреслену ідею, давши людству метафізичний Образ Монади як Особи. Прикметно, що згадані праці не просто відроджують українську національну гідність, консолідуючи нашу духовну єдність, а й вказують шлях до порятунку планети і людства. Бо тільки в єдності зі Всесвітом, із Вищим Космічним Розумом наше майбутнє можливе.

        Справді, праця хлібороба, діяльність, яка закономірно служить перетворенню сонячної енергії в економічний добробут, окрім усіх інших видів людської діяльності, єдино потрібна й космічно важлива. Тільки усвідомлена краса такої – творчої! – праці спроможна врятувати світ. І тільки мистецтво Любові та Гармонії здатне возвеличити, надихнути її самозречених творців. У чому ж полягає завдання держави? Допомогти немічним, сиротам, решті малозабезпечених знайти гідне місце в житті. І всіляко сприяти здоровій ініціативі, заохочувати її! Так само як і регіональну владу – до вишукування альтернативних джерел енергії. Це й дасть їм реальну, самоврядну економічну незалежність. А земля стане годувальницею лишень тоді, коли усвідомимо роль гумусу та спільно виплекаємо й захистимо від казнокрадів її Господаря. Це ж бо від Господа – його ім’я.      

Tags: , , , ,

Прокоментувати