?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Віктор Грабовський Previous Previous Next Next
Віктор Грабовський "Хто з нас - терорист?!" - Споглядання дерева — LiveJournal
світогляд
hrab
hrab
Віктор Грабовський "Хто з нас - терорист?!"
Віктор Грабовський

   ХТО З НАС – ТЕРОРИСТ?!

    Чверть року потужного, небувалого в Європі громадянського протистояння не переконало владу в тому, що саме вона, а не звичайні українці, виступає антидержавною силою. Задіюючи недозволені Основним Законом репресивні методи проти всеукраїнського руху спротиву наслідкам узурпації влади, Банкова розгорнула масштабну боротьбу "з екстремізмом". Хоча спільнота європейських учених різних національностей винесла досить авторитетний вердикт щодо такого висновку: Євромайдан у жодному разі не можна вважати екстремістським, тому що це визвольна масова акція громадянської непокори.

    Прийняті ВР 16 січня диктаторські закони спровокували новий виток протистояння, що призвело не тільки до трагічних жертв, а й до ескалації звірячого людоловства на вулицях столиці та інших міст. Натомість акція, котра в основу боротьби за громадянські права поклала Конституційну гідність української людини, знову була затаврована владою як "екстремізм".

    Та вдавшись до відловлення заручників, аби вимагати за них відходу Майдану з вулиць та будівель, захоплених протестувальниками, влада сама вказала на свою роль у протистоянні – вона терорист. Отож не тільки депутати, що пішли на злочин у неконституційний спосіб ухвалюючи антинародні закони, але й влада має понести адекватну відповідальність.

    І саме цього вимагає Український народ.

    Що ж тут незрозумілого?! У чому полягає проблема протистояння?! Лише в єдиному: влада, яка не здатна почути різномовний голос української громади – Конституційної своєї основи – не просто глуха. Їй бракує совісті.

    Со-вість або є, або ж Її нема. Тобто: наявність отієї вищої та споконвічної духовної сув’язі – якраз і означає єдність народу й Бога. Так само, як Господа й людини, Неба й землі. Влада, яка не чує голосу народу, нездатна почути й Бога.

Тож така влада мусить одійти в небуття на першу ж вимогу народу.

     Саме на цьому стоїть не тільки Храм Січ-Майдану, а й Українська Помісна Церква, що народилася на очах усього Українського народу – Совість нації.

    Проте влада не відчуває жодної вини перед усіляко гнобленим народом! Її моральна глухота дивує всю планету, але ця влада усвідомила тільки одну істину, що дісталася їй як спадок жорстокої громадянської війни в регіоні за сфери кримінального впливу: владу просто так не віддають!

      Ось таким чином українці й потрапили у кримінальні заручники… І це державне іго, з усього видно, мордуватиме народ аж доти, допоки, врешті-решт, не урветься легендарний український терпець. То хто з нас терорист?!

      А терпець уривається – не приведи Господи! Адже саме під українськими національними – споконвічними! – символами чиниться настільки підла наруга над Україною, якої вона не знала навіть за часів Батия. Тому й повстає народ!

      Адже Закон забороняє міліції смертним боєм лупцювати не лише мирних мітингарів, а й узагалі беззбройних людей? Забороняє! Але ж вона лупцює!

      Закон забороняє катувати затриманих? До того ж арештованих без будь-якої підстави та жодного звинувачення просто посеред вулиці, під час мирного зібрання чи в лікарні. Звичайно, забороняє. Та їх усе ж катують…

      Закон дозволяє міліціонерам виконувати роль "тітушок", а вчорашні бандформування переодягати у міліцейську форму – все для тієї ж розправи над інакомислячими?! Не дозволяє! Проте джина вже випущено з ув’язнення…

      Закон зобов’язує притягувати до відповідальності чиновників, які надто легковажать офіцерською честю, посадовими функціями? Зобов’язує. Чому ж ані генеральна прокуратура, ні уряд і досі не подбали, аби винуваті в жорстоких незаконних діях були покарані?! Відповідь одна: тільки тому, що майже всі члени теперішнього уряду пов’язані не лише спільною протиправною – пятиколонною! – безвідповідальністю за вчинені злочини, але й своїми партійними, себто суто окупаційними обов’язками.

      То в який же це спосіб, як того бажають регіонали, войовнича Москва може призупинити тотальне плюндрування України, нею ж ідеологічно забезпечене й потверджене?! Ніби українці, що піддалися зросійщеню, та російськомовний і українськомовний люд ніколи не зможуть віднайти спільної мови. Отже й мир між ними – неможливий! Це тому, мовляв, що росіяни ніколи не були залежними від чиєїсь волі. Панування для них – над усе.

     Задля того й трудиться кількамільйонна п’ята колона – за ними Москва!

    Дивно, проте не тільки між європейцями, а й поміж американцями росіяни якось приживаються… До того ж: хіба всі зросійщені українці мислять так само маргінально?! Далебі, навіть у Росії не менше прибічників унітарної України…

     Та правда й те, що за рахунок українців їм якось легше вивищуватися. Все ж таки молодший брат у казках наших завжди упосліджений. Хоча й до пори…

     Але ж те, що зветься розплатою, станеться колись! І, звичайно, не з ними…

     Що сказав би про наших урядовців Тарас Шевченко сьогодні, дорогий друже, Ви знаєте. Знають і вони. Але ж владці не відають, що слово Пророка володіє надпотужною вибуховістю! Адже, як і думка, слово таке ж матеріальне, проте його духовна матеріальність у сотні тисяч разів перевищує той реальний наслідок, який можемо собі лиш уявити… Особливо – Українське Слово.

     Тож мусимо тільки вкотре застерегти: не жартуйте з Шевченком!..

     Його прісносуща "Розрита могила" – коротка історія рідного краю – звернена до наших теперішніх перевертнів ще більше, ніж до поетових сучасників. Адже слова "Помагайте ж, недолюдки, Матір катувати!" – надто конкретні, аби намагатися трактувати їх якось абстрактно.

     Чи хтось, може, гадає, що "недолюдками" Поет називає патріотів? Отож бо й воно: Поет завжди знає, що і про кого каже. Як і тоді, коли закликає нас: "Обніміться, брати мої! Молю вас, благаю…" Адже для цього нам потрібно стати національно свідомими громадянами, якщо не духовними Братами Великому Кобзареві! Про "грязь Москви" тут у жодному разі не йдеться…

    А що сказав би з цього приводу про сучасних українців такий велетень духу, як Іван Франко? Що повідав би нам геніальний мислитель, якби довідався: символ нездоланного патріотизму й самопожертви – його Захара Беркута – влада змусила скотитися до ницого вбивці-окупанта, який став пострахом для дітей та дорослих?! Адже дозволяє собі не тільки збиткуватися з національного Славня, а й калічити та вбивати невинних, беззбройних людей?!

     Згадана міліцейська когорта, мабуть, замислювалася таки захисниками народу, а не їхньою брутальною протилежністю?! Чи у нас усе навпаки?! І навіть освячений хрестоматією національний символ приречений стати не просто "перевертнями в погонах", а чимось набагато страшнішим?!…

     Атож-атож: і над усім цим – зажерлива тінь коронованого двоголового виродка, якого не сприймає Природа. Та хоч як це неймовірно, проте – все ж таки! – неабияк надихає ота лиха птаха РПЦ! Молитися під ним комфортно.

     Але, здається, дорогий друже, саме про наявний історичний момент і сказано у нашого Пророка достеменно правдиво й переконливо:

    Церква-домовина Розвалиться… і з-під неї Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить І помоляться на волі Невольничі діти!

     …На нещастя своє очільники держави нашої, либонь, і не підозрюють, що попереду в них Гаазький трибунал. Бо інакше як же владі скласти належну ціну європейським цінностям?!.. Тому й ніхто з них не спроможеться застерегти московських покровителів, що Учення Живої Етики, до речі, дане світові російською мовою, наголошує: людина (отже й суспільство!) може знати власне минуле, але горе їй, якщо прагнутиме застосувати у своєму часі засади минулого… Цього просто в жоден спосіб нам не вільно допускати!

      Чому? Бо ті засади – завжди згубні…

       Адже тільки мудрість усвідомлення нових комбінацій, новітніх ідей та поступового мислення насправді поєднує минуле з майбутнім.

      Жодне майбутнє на засадах учорашнього насилля – просто немислиме!

      Але для наших урядовців, як і для очільника держави, котрий має Основний Закон Республіки за звичайнісіньку іграшку, реальний Господь – лишень московський патріарх. Отож, на горе наше, вони не бачать іншого шляху, як сліпо копіювати криваву московську "демократію".

      Проте за всі свої злочини проти людяності й українського народу нашому терористові доведеться відповісти. Не тільки перед людьми, а й перед Богом.

© Віктор Грабовський, 2014 

Tags: , , , , , , ,

Прокоментувати